ВІДВІЧНИЙ

ВІДВІ́ЧНИЙ, а, е. Який існує споконвіку, з давніх-давен. Верхом шумів-гудів відвічний ліс (Іван Франко, XI, 1952, 291); Цвіте Україна!.. Всі землі свої возз’єднавши одвічні (Степан Олійник, Вибр., 1957, 30); Одвічний інстинкт гнав їх [журавлів] з пекучого півдня на болотисті низовини, де щороку вили вони свої кубла (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 3).