ВІДТИРАТИ, аю, аєш, недок., ВІДТЕРТИ, відітру, відітреш; мин. ч. відтер, терла, ло; док., перех.
1. Розтираючи поверхню шкіри, приводити кого-небудь до притомності або повертати чутливість частинам тіла. Почне одтирати [мати] — Андрійко плаче: пальчик болить (Панас Мирний, IV, 1955, 286); Катерина відтирала холодною водою свої закляклі ноги й руки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 30); Ми винесли її [Софію]. Відтак відтерли, і Ганнуся побігла сама по лікаря (Ольга Кобилянська, I, 1956, 535); Бугров роззувся, відтер снігом заморожені ноги (Іван Микитенко, II, 1957, 276).
2. розм. Те саме, що відтискувати 1; відтісняти. Салоган відтирає конем Юрія Морозенка, впритул під’їжджає до жінки (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 403); До столу посунули комсомольці і відтерли Марусю від Лодиженка (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 256);
// перен. Відстороняти, усувати когось від чогось. — Василя вже не обирали в президії, депутатом в райраду. А він з усіма сварився,.. говорив, що його одтирають, що то заздрісники і наклепники з’їли його (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 297); — Але вам не вдасться відтерти мене від моїх винаходів! (Вадим Собко, Справа.., 1959, 311).