ВІДТИ́КАТИ 1 див. відтика́ти 1.
ВІДТИ́КАТИ 2 див. відтика́ти 3.
ВІДТИКА́ТИ 1, аю, аєш, недок., ВІДТИ́КАТИ, ичу, йчеш і ВІДІТКНУ́ТИ, ну, неш, док., перех. Опускати вниз що-небудь підіткнуте (одяг, фіранку тощо). Відтич спідницю, бо ходиш підтикана, як чапля (Словник Грінченка).
ВІДТИКА́ТИ 2, аю, аєш, недок., ВІДІТКНУ́ТИ і діал. ВІДІТКА́ТИ, кну, кнеш, док., перех. Відкривати що-небудь заткнуте; розкорковувати; протилежне затикати. Відіткни пляшку (Словник Грінченка);
// Витягати з чого-небудь корок, затичку. Я відтикаю зубами пробку — і в обличчя мені б’є незнайомий густий дух вина (Іван Микитенко, II, 1957, 154); Яринка уважно стежила за пухирцями.. і, коли вони, нарешті, зникли, відіткнула корки (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 246).
ВІДТИКА́ТИ 3, аю, аєш, недок., ВІДТИ́КАТИ, ичу, йчеш, док., перех., заст. Помічати копи, кіпці тощо, втикаючи в них палки, гілки і т. ін. Копи одтикають (Номис, 1864, № 10175).