ВІДТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відтяти 1. Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки. А хто по коліна неначе одтятий (Тарас Шевченко, II, 1953, 232);
// у знач. прикм. Потім Свириденко розв’язав голову і показав возному відтяте вухо (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 44);
// відтято, безос. присудк. сл. Обидві ноги йому відтято (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 177).
ВІДТЯТИЙ
Тлумачення слова