ВІДТАРАБАНИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. ірон. Швидко, але без інтонацій розповісти завчений текст. Треба було, не спиняючись, відтарабанити лекцію слово в слово (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 316); Черговий враз молитву одтарабанив (Павло Тичина, II, 1957, 31).
2. фам. Швидко віднести, відвезти, не дуже пік дуючись про неушкодженість кого-, чого-небудь. [Старшина:] Як тільки засне, то ми його тоді насядемо, зв’яжемо і в холодну відтарабанимо (Карпенко-Карий, I, 1960, 62); Уранці жеребчик сконав, а вночі Павло та Гаврило зідрали з нього шкуру і відтарабанили на скотомогильник (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 514).