ВІДСУВАТИСЯ, аюся, аєшся і ВІДСОВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДСУНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Соваючись, переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь. Кого не припікає, той не відсувається (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 264); Вона [Кайдашиха] одсунулась од образа й сіла проти вікна (Нечуй-Левицький, II, 1956, 319); Відсунулись вже стрілки з десятої години (Микола Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 100);
// Відступати з попередніх позицій. — За річкою у нас чудові позиції. Та фронт піхоти відсунувся (Іван Ле, Право.., 1957, 118).
2. Відмикатися (про замок, засув тощо). Двері відчинилися автоматично: загув маленький моторчик, і замок відсунувся (Вадим Собко, Серце, 1952, 25);
// Відчинятися (про засувні двері, шухляду тощо). А вікна в хаті [Дениса] такі, що відчиняються, а не відсуваються (Борис Грінченко, II, 1963, 313); Відсуваються двері теплушки (Олександр Довженко, I, 1958, 39); В цю мить двері [вагона] з гуркотом відсунулись, і на порозі він бачить в розкішному котиковому манто молоду жінку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 206);
// Відслонятися (про штору, фіранку).
3. перен. Відкладатися (про справу і т. ін.).
4. перен., рідко. Ставати менш важливим, значущим. Ніч була безмилосердна. Все, що відсувалося за дня, стає перед очі, мучить (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 39).
5. тільки недок. Пас. до відсувати й відсовувати. Одсувались комоди і звідти викидались тонкі сорочки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 89).