ВІДСТУ́ПНИК, а, чол.
1. Людина, яка зреклася своїх релігійних переконань. [Диякон:] Відступника не прийме церква вдруге (Леся Українка, II, 1951, 478); Їм, старим аксакалам, відомо, як росіянку водив до себе той.. відступник Саїд (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 134).
2. зневажл. Той, хто відмовився від своїх поглядів, ідеалів; перевертень, зрадник. Іван Франко своїм гострим словом карає, б’є всіх тих, ..яким тільки й є одне ім’я ганебне: боягуз, відступник, зрадник (Павло Тичина, III, 1957, 165); Партія завжди рішуче очищала свої ряди від розкольників і відступників (Радянська Україна, 25.X 1957, 1).