ВІДСІ́В, у, чол.
1. тільки одн. Те саме, що відсівання. Скоро була успішно розроблена і техніка відсіву з сім’ї старих бджіл (Бджоли, 1955, 252);
// перен. Залишення навчального закладу учнями, студентами, які не можуть або не хочуть учитися. Відсів продовжує бути одним з найістотніших недоліків у роботі шкіл робітничої і селянської молоді (Радянська Україна, 24.XI 1956, 1).
2. Те, що відділилося під час просіювання;
// перен. Про учнів, студентів, які залишили навчання в школі, у вузі. Він був єдиним із дітей, що складали так званий відсів (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 231).