ВІДШУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до відшуміти.
2. у знач. прикм. Який закінчив, перестав шуміти. Зі сходу над містом вигоняться світляні лотоси ранку, небо рожевіє свіжо, пелюстково, відшумілим дощем блищать зелені клубки дерев, грають склом вдалині стрункі корпуси Держпрому… (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 40); Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою (Олександр Довженко, I, 1958, 185).