ВІДРУБНИК

ВІДРУБНИ́К, а, чол., іст. Селянин, що вийшов з громади й був наділений відрубом (у 3 знач.). Не підкоряючись розпорядженням землевпорядної комісії, вони [селяни] вчинили активний опір сільським урядовцям і загонові поліції, не допустили їх проводити нарізування земель відрубникам (Історія УРСР, I, 1953, 673).