ВІДРУ́БНИЙ, а, е.
1. Який перебуває, міститься окремо або відокремлений від чого-небудь. Хуторець мій одрубний (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 307).
2. Уривчастий (про мову, слова). У хаті стало тихо-тихо, тільки.. чутно було скрип пера або одрубні вимови Пороха (Панас Мирний, II, 1954, 146); Яку б можна зробити примітку Про коротке, одрубне «прощайте» (Василь Еллан, I, 1958, 63).
ВІДРУБНИ́Й, а, е.
1. Стос. до відрубу (в 2 знач.).
2. іст. Прикм. до відруб 3. Закон [від 14 червня 1910 р.] давав право на перехід усієї сільської громади і селища з подвірним землеволодінням до відрубних ділянок за згодою простої більшості сільського сходу (Історія УРСР, I, 1953, 633).