ВІДПИРАТИ 1, аю, аєш, недок., ВІДПЕРТИ, відіпру, відіпреш, док., перех., розм.
1. рідко. Те саме, що відмикати 1. — Оддай коня, бо піду з дрючком одпирати хлів, — гукав Карпо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 375); Оце опудало погане Латинів город одіпре (Іван Котляревський, I, 1952, 268); Нічліг тільки що одперли (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 46).
2. Силою змушувати відступити назад; відтискувати. — Як же її [татарву] геть уже відперли на низ,.. — живуть собі наші козаки та наживаються (Панас Мирний, I, 1954, 183);
// Протидіяти натискові. Хмари снігу.. розпинали широкі свої крила, відпирали напір дикого вихру (Ольга Кобилянська, I, 1956, 552); * Образно. Смерти не одперти (Номис, 1864, № 8240).
3. тільки док., фам. Віднести щось важке, напружуючись. Відпер у млин мішок жита (Словник Грінченка).
ВІДПИРАТИ 2, аю, аєш, недок., ВІДІПРАТИ, відперу, відпереш; мин. ч. відіправ, ла, ло; док., перех. Перучи, відмивати бруд з одягу, білизни тощо. — Цієї весни куряна буря ішла якась масляниста.. Так, було, насіче за день, що потім не відмиєшся, одягу не відпереш — хоч повикидай (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 280);
// Перучи, робити чистою білизну тощо.