ВІДПРОХУВАТИСЯ і ВІДПРОШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДПРОХАТИСЯ, аюся, аєшся і ВІДПРОСИТИСЯ, ошуся, осишся, док.
1. Прохаючи, брати дозвіл у кого-небудь, щоб відлучитися з місця роботи, з дому тощо. Вона була тільки тоді щаслива, як одпрошувалась в гості до батька (Нечуй-Левицький, II, 1956, 329); У неділю він [Тарас] одпрошується у Ширяєва на Мохову, до свого пана Енгельгардта (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 114); Першої неділі після цього відпрохався Семен у пана на часинку до брата (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 105); Виявилося, що Людмила не просто відпросилася в директора з’їздити на день-два до батьків, а взяла відпустку (Іван Ле, Право.., 1957, 266).
2. Прохати про звільнення від чого-небудь. Другі аби рік вибути — зараз і одпрохуються; а він — ні (Панас Мирний, III, 1954, 67); Устина садовить його вечеряти, а він відмовляється, відпрошується, нізащо не сяде до столу (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 37); — Довго я умовляла його, щоб він одпустив хоч мене, ледве одпрохалась (Українські народні казки, 1951, 58).