ВІДНО́СНИЙ, а, е.
1. Який установлюється, визначається в порівнянні, у зіставленні з чим-небудь іншим; правильний за певних умов, обставин; протилежне безумовний, абсолютний. Для Енгельса з відносних істин складається абсолютна істина (Ленін, 14, 1949, 116); Рух тіла відносно інших тіл, які умовно приймаються за нерухомі, називається відносним рухом (Курс фізики, I, 1957, 9); Відносні числа; Відносна вологість;
// Не цілковитий, не повний, не дуже великий у порівнянні з іншим. Але на фронті все ще панував відносний спокій (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 419); Буйне руде волосся.. при Катерининому анемічному обличчі втрачало весь блиск своєї відносної краси (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 16).
2. грам. Який показує відношення до чогось, зв’язок з чимсь. Відносні прикметники показують ознаку, зумовлену незмінними властивостями предмета (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 309).