ВІДНЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відняти 1. — Йому дали село, одняте в одного польського дідича, повстанця (Нечуй-Левицький, I, 1956, 598); Цю узбечку, відняту в оскаженілих ішанів, вони завжди бачили неодмінно в товаристві Юрського (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 382);
// віднято, безос. присудк. сл. На початку утворення Радянської влади в Казахстані у баїв було віднято право голосу (Олесь Донченко, I, 1956, 145).
ВІДНЯТИЙ
Тлумачення слова