ВІДНАХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДНАЙТИ́, айду, айдеш; мин. ч. віднайшов, йшла, ло; док., перех.
1. Знаходити, виявляти раніше втрачене, сховане; відшукувати. З прокляттям на устах вони перебирали крадені речі, віднаходячи свою власність (Іван Франко, IV, 1950, 43); І так вона [арфа] лежала довго, довго, аж поки я.. віднайшов святий забуток сей співців преславних (Леся Українка, II, 1951, 154); Я давній лист в планшеті віднайшов. Папір пожовк, рядки вже напівстерті (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 136).
2. перен. Помічати, вбачати певні риси, якості. У всьому вмів Євгеній віднайти добру сторону (Іван Франко, VII, 1951, 240); Сучасна поезія.. ставить своєю метою дати історичну оцінку подій, віднайти основне у складному плетиві аналогій та протиріч дійсності (Літературна Україна, 8.I 1963, 3).
♦ Віднайти себе — усвідомити свій нахил, покликання до чогось. — Піди між люди, моє гарне, ніжне дитя, помір твої сили й розумові здатності на других — і ти віднайдеш себе (Ольга Кобилянська, II, 1956, 325).