ВІДЛУПЛЮВАТИ, юю, юєш і діал. ВІДЛУПАТИ, аю, аєш, недок., ВІДЛУПИТИ, уплю, упиш; мн. відлуплять; док., перех.
1. Колупаючи, відокремлювати частину від цілого (про кору, землю і т. ін.). Тая земля, що він одлупив, взяла та й розсипалась (Павло Чубинський, I, 1872, 144); Дід тим часом відлупив своїми висохлими пальцями кусень скали [скелі] (Іван Франко, III, 1950, 137).
2. тільки док., розм. Те саме, що відлупцювати. — Але ж дивись ти мені, висунь носа куди не треба, одлуплю! — пригрозив жартівливо (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 68).