ВІДЛУЧА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ВІДЛУЧИ́ТИСЯ, учуся, учишся, док.
1. Виходити, виїжджати з якого-небудь місця на певний час. — Треба вам буде куди відлучатися, я знатиму, що і за морем ви за мною скучатимете, як я тут за вами (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 340); — Будьте дома й нікуди не відлучайтесь (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 682); — Я відлучуся годинки на дві, а ти вже доглядай тут за всім (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 201).
2. від кого — чого, рідко. Покидати, залишати. Там Маруся заручається, од батенька одлучається (Словник Грінченка); І з сими словами всі три [Кінь, Свиня, Кіт].. відлучилися від звірячої громади і пристали до людської (Іван Франко, IV, 1950, 124); Ориська хоче відлучитися від них [подруг] (Ірина Вільде, Б’є восьма, 1945, 30).
3. тільки недок. Пас. до відлучати.