ВІДКО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відкотити. На майдані викрики команд. Сіра, обірвана різноманітна юрба, чоловік п’ятсот, вишикувалася квадратом. Картузи, кудлаті папахи, пілотки з відкоченими на вуха бортами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 359);
// у знач. прикм. Федір Ілліч змерз. Відкочений комір теплого піджака допомагав мало (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 131).
ВІДКОЧЕНИЙ
Тлумачення слова