ВІДКІЛЯ́, ВІДКІ́ЛЬ.
1. присл. Звідки, з якого місця. — А відкіля ти, молодице? — пита її Явдоха (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 194); — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 41); — Відкіля так пізно, нічліжани? (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 76).
2. Сполучне слово в підрядних реченнях (додаткових і місця). Хати закладають там, відкіль віє теплий вітер (Номис, 1864, № 13419); — Знаємо ми, відкіля той сон (Панас Мирний, IV, 1955, 302).