ВІДГОРОДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГОРОДИТИ, оджу, одиш, док., перех.
1. Парканом, тином, стіною тощо відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь. Євдоким спокійно виходить із хати, дверима відгороджує від себе жінчину лайку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 585); Смутний і невеселий сидів собі [Забрьоха] на лавці, у новій світлиці, що відгородив від противної хати (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 152); Дід Харко роздав більшу частину пасіки по колгоспних дворищах, кожного вулика сам довів до пуття, поставив на новому місці, одгородив од скотини (Юрій Яновський, II, 1954, 162); * Образно. А вечір вже господарював у Вербівці, густо розкидав тіні, одгороджуючи від людей сонце (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 161);
// Відокремлювати, відділяти собою кого-, що-небудь від когось, чогось. Од.. грубки до другої стіни йшла з вирізками і горорізьбою перегородка і одгороджувала хату од кімнати (Олекса Стороженко, I, 1957, 234); Глибока розколина в кризі відгородила мандрівників зовсім від берега (Микола Трублаїні, I, 1955, 335).
2. перен. Позбавляти зв’язку когось з ким-, чим-небудь; відокремлювати. Не треба думати, що Вишенський так і хотів лишити своїх земляків у темноті та відгородити від решти світу, аби тільки врятувати їх православіє (Іван Франко, XVI, 1955, 427); Учитель Степан. Васильович Левченко.. не відгородив себе од мужика ні вченою погордою, ні формою, ні пихатим словом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 34).