ВІДГОЛОС

ВІ́ДГОЛОС, у, чол., рідко. Те саме, що відгомін. Скоро у тиші нічній зітхне мати, або я ворухнусь — усе те, кожен о́дголос наче побуджає, наче додає тузі сили — і тужить вона знову (Марко Вовчок, I, 1955, 222); Знов гори розгомонілись страшними голосами і відголосами громів (Іван Франко, VIII, 1952, 138); Про турбаївське повстання Данько чув ще і вдома, в Криничках, але там його відголоси жевріли більше в піснях про Мар’янушу (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 131).