ВІДДЗВОНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДДЗВОНИТИ, оню, онтіш, док.
1. тільки док. Закінчити дзвонити. Уже й «достойно» оддзвонили, Уже додому люде йдуть, — не йде Настусенька, не чуть (Тарас Шевченко, II, 1953, 175); Вже віддзвонили дзвони по церквах (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 401); * Образно. Нарешті, коли серце своє оддзвонило, я чую противний запах кислого молока од руки панни Анелі і брязкіт ключів при її боці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257).
2. Відбиватися (луною). Вони з книжками йдуть до школи тої, де вчився й він, і чутно їхній спів, що у садах віддзвонює луною… (Володимир Сосюра, Зел. світ, 1949, 33).
♦ Віддзвонювати (віддзвонити) години (склянки) — ритмічними ударами вказувати час. Віддзвонюють склянки у далекім порту, і виходять в незнані моря кораблі перед сходом цього золотого світанку (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 10).