ВІДДИРАТИ, аю, аєш, недок., ВІДДЕРТИ і ВІДІДРАТИ, віддеру, віддереш, док., перех.
1. Відривати, відділяти частину чогось або те, що приклеєне, прикріплене до чого-небудь. Відмочуючи та віддираючи кроваві штанці від його ран, вона ридала, як по своїй власній умершій дитині (Іван Франко, IV, 1950, 232); Устриці віддирають під водою від скель (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 147); — Ти оддер шматок моєї одежі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 300); Галченя гляне на мене, віддере довгий тонкий шматочок і швидко ковтне (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 49);
// розм. Силоміць віднімати, відводити того, хто вчепився в що-небудь, або його руки, пальці. По перону бігали якісь люди з маузерами в руках і оддирали від поручнів таких же, як Успенський (Петро Панч, В дорозі, 1959, 58); Чужий дядько віддер його руки від полудрабка (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 88).
2. тільки недок., розм. Із запалом, і швидко виконувати танець; танцювати. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають (Тарас Шевченко, I, 1951, 78); Вихором, мчали по колу танцюристи, пускаючи по вітру чуприни і віддираючи веселого буйного гопака (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 458).