ВІДДУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. я. до віддути 2. Лице його [чоловіка] заплоске, губи, з котрих долішню звичайно зубами прикусував, трохи віддуті (Іван Франко, VIII, 1952, 113);
// у знач. прикм. Ходять ті ченці.., схожі не на смирних голубів, а на задерикуватих півнів з гордо піднесеним гребенем і оддутим волом (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 410).
ВІДДУТИЙ
Тлумачення слова