ВІ́ДДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до віддати 1, 2, 4—9. Воістину невпізнанна стала прикарпатська земля, навічно віддана справжнім її господарям (Літературна газета, 24.V 1951, 4); На тім тижні я вертаю з села в Софію і там буду собі писати і гребтись в дядьковій бібліотеці, що віддана мені на мешкання (Леся Українка, V, 1956, 152); Лежать віки, покриті пилом, Позасихала кров на них, Колишнє — віддане могилам, Сіяє сонце для живих (Максим Рильський, I, 1956, 182); Матусина небога була оддана туди за коваля Ляща (Марко Вовчок, I, 1955, 8);
// безос. присудк. сл. Стерно із рук моїх однято і другому до рук оддано (Карпенко-Карий, II, 1960, 271); Його [Т. Шевченка] оддано в москалі (Панас Мирний, V, 1955, 313);
// Який присвятив себе чому-небудь. Щось сильно тягне мене до літературної праці — і літературі я відданий цілою душею (Михайло Коцюбинський, II, 1956, 282).
2. прикм. Який, будучи пройнятий симпатією, любов’ю до когось, чогось, відзначається постійністю, вірністю. — Усе буде, як кажеш, — промовила вірна, віддана дружина (Марко Вовчок, I, 1955, 364); Марина була його другом щирим і відданим, таким, що зустрічаються хіба тільки один раз у житті (Леонід Смілянський, Пов. і опов., 1949, 32).