ВІДЦУРАТИСЯ

ВІДЦУРАТИСЯ, аюся, аєшся, док., кого, чого, від кого — чого і без додатка. Припинити дружні стосунки з ким-небудь; погорджуючи кимсь, відвернутися. Занедужала сирітка — Відцуралися усі (Павло Грабовський, I, 1959, 143); Ті, що зостались, я їх одцуралась, Або вони мене, пропала наша згода (Леся Українка, I, 1951, 119); Вона дивується, чому він відцурався від них і ніколи не завітає в гості (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 59);
//  Перестати любити когось; відкинути чиєсь кохання. — Коли ж він від мене відцурається, піду світ за очима, сама собі смерть заподію… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 206); Гей, коняку турки вбили, Ляхи шаблю пощербили, І рушниця поламалась, І дівчина відцуралась (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 62); — Хіба ти… зовсім відцуралася мене? — Вона мовчала (Олесь Донченко, I, 1956, 491);
//  Перестати визнавати когось близького (батька, сина і т. ін.) своїм; відректися. Одцурається брат брата І дитини мати (Тарас Шевченко, I, 1951, 332); Сім’я її не то відцуралася, а так якось мовчки забула (Іван Франко, VII, 1951, 19);
//  Відмовитися від чого-небудь; покинути, залишити що-небудь. — Ге! ге! от тут-то загулялись, Що і од світу одцурались (Іван Котляревський, I, 1952, 96); — Хто волі ще не одцуравсь, Нехай іде до бою! (Леся Українка, I, 1951, 357); — Так ти вже й руського імені відцурався (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 514).