ВІДЧУЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЧУЖИТИ, ужу, ужиш, док., перех.
1. Викликати припинення близьких стосунків з ким-небудь; робити когось чужим, далеким кому-, чому-небудь. — Плачеш, що я тираню тебе, замикаю, відчужую від людей (Іван Франко, VII, 1951, 391); Ми зустрілися серед нових умов, що мимоволі відчужували нас (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 13); Довге перебування в окопах, потім тюрма відчужили його від світу (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 6); * Образно. Енгельс розгортає поняття тієї «сили», яка називається державою, сили, що виникла з суспільства, але ставить себе над ним і все більше й більше відчужує себе від нього (Ленін, 25, 1951, 350).
2. юр. Спираючись на певний закон, відбирати в кого-небудь майно на користь держави, організації чи окремої особи. Кожний громадянин УРСР.. має право.. набувати і відчужувати майно з зазначеними в законі обмеженнями (Цивільний кодекс УРСР, 1950, 5); — Спасибі, таки відчужили хоч хату та кузню, мене наділили (Андрій Головко, II, 1957, 15).