ВІДЧАХУВАТИ

ВІДЧАХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЧАХНУТИ, ну, неш, док., перех. Відламувати, відокремлювати гілку від стовбура. По дорозі він костурякою збивав траву, молоденькі вишні скручував, одчахував гілки (Панас Мирний, IV, 1955, 97); Нап’явсь, за гілочку смикнув.. І зараз гілку одчахнув (Іван Котляревський, I, 1952, 124); Страшна гроза.. вдаром громовиці у верховіття дуба відчахнула вузлувату гілляку (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 7);
//  тільки док. Відірвати (палець, вухо й т. ін.). Відчахнути палець;
//  перен., розм. Насильно відокремлювати, забирати, віднімати когось від кого-, чого-небудь. Василь мовчки відчахнув від Ядвіги Лялю, і жінка зосталася у Степановій владі (Павло Загребельний, Спека, 1961, 181); [Оксана:] Війна!.. Це вона очерствила його серце, це вона одчахнула його від мене (Захар Мороз, П’єси, 1959, 35).