ВІДЧАЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДЧАЯТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач. [Івга:] Одарко, не одчаюйся. Ще може тобі бог і радість пошле (Панас Мирний, V, 1955, 234); Відчаявшись розбуркати старого, Сахно й Чіпаріу зібралися рушати (Юрій Смолич, I, 1958, 109).
2. на що і з інфін., розм. Насмілюватися, наважуватися на який-небудь безрозсудний учинок. — Невже він так знахабнів і відчаявся на таку підлоту? (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 419); І хто-таки воно одчаявсь у дзвін забити? (Андрій Головко, II, 1957, 345).