ВІДЧАЮГА

ВІДЧАЮ́ГА, и, чол. і жін., розм. Смілива, хоробра людина, здатна на вкрай ризиковані вчинки. І нічого він не боїться, ніякого страху не знає — одно слово, одчаюга (Гнат Хоткевич, I, 1966, 85); Серед хлопчаків було чимало одчаюг, які розгвинчували снаряди, підривали міни, розкладали ватри з толу (Юрій Яновський, Мир, 1956, 218); Вміє Свирид промчати селом,.. як вихор полем. Дивлячись, залюбуєшся: відчаюга (Колгоспне село, 16.I 1955, 4).