ВІДБИВА́Ч, а, чол.
1. спец. Прилад для відбивання променів світла, тепла і т. ін. Відбивач [світла] являє собою алюмінієву фольгу, наклеєну на аркуш чорного неактинічного паперу (Довідник фотолюбителя, 1959, 97); Щоб збільшити відбиття радіохвиль локатора, до кулі [радіозонда] прикріплюють невеликий відбивач радіохвиль (Наука і життя, 2, 1958, 5).
2. військ. Частина прицільного пристрою в гарматі, мінометі тощо. Навідник єфрейтор.. швидко встановив на скомандувані ділення відбивач, кутомір і приціл (Радянська Україна, 19.XI 1961, 3).