ВІДБІ́ГАТИ, аю, аєш, док. Закінчити бігати, бути вже не в змозі бігати. Я вже своє відбігав (Словник Грінченка).
♦ Відбігати ноги — перевтомити, ноги біганням. [Мусій:] За чотири місяці зовсім одбігав ноги (Марко Кропивницький, II, 1958, 88).
ВІДБІГА́ТИ, аю, аєш, недок., ВІДБІГТИ, іжу, іжи́ш; мин. ч. відбіг, ла, ло; док.
1. неперех. Бігом віддалятися від кого-, чого-небудь. Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки (Леся Українка, III, 1952, 220); Коли вчителька, під ходила до Романа ближче.., — він одбігав геть-геть (Степан Васильченко, I, 1959, 60); Тамара червоніє,.. відбігає від дзеркала в куток (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 9); Вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика (Іван Франко, IV, 1950, 60); Собака глянула розумними очима на свого господаря, відбігла від нього, лягла на вказане їй місце (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 177).
♦ Недалеко відбіг один від одного — невелика різниця між ким-небудь.
2. неперех., перен. Швидко віддалятися, відкочуватися. Вода одбігала від острова (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 93); Відбіжать від берега оцього Ці ж вали, і на Босфор підуть (Микола Бажан, Роки, 1957, 288).
3. неперех., перен. Тягнутися, простягатися вбік від чого-небудь головного (про шлях, річку тощо). Не далі ста метрів від головного шляху відбігав убік менший (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 64); Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігало з Нілу сто двадцять рівчаків (Павло Тичина, I, 1957, 125); Стежка одбігала вліво, крутилась по прибережних горбах (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 70).
4. неперех., перен., рідко. Відходити, ухилятися від теми розмови. [Єлена:] Годі вже! Не відбігай від речі, до кінця доводь! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 358).
5. перех., перев. кого, заст. Залишати, покидати кого-, що-небудь. Орина Була єдиная людина, Що не відбігла ще її (Іван Франко, X, 1954, 356); [Антей:] Хілон мене одбіг (Леся Українка, III, 1952, 421); І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (Павло Тичина, III, 1957, 284).
6. тільки док., неперех., від чого і заст. чого, перен. Перестати займатися чимось. Розумію, що Вам докучили вже наші спільні справи.. Я теж часом хотів би одбігти од них як можна далі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 379); Хай товариство сміється з мене, що я й отаманства відбіг (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 141).
7. тільки док., перех., заст. Загубити, утратити щось. Гірко йому все теє пригадалося, як гірко згадується добро, що було колись тобі навіки миле, і тебе не зрадило воно,.. а одбіг його сам чоловік невситимий (Марко Вовчок, I, 1955, 154); Чи одбіжить, бува [Максим], люльку в спірці, а грошей на нову катма, — вони [товариші] складалися по шагу.. і купували (Панас Мирний, II, 1954, 123).