ВЕЗУЧИЙ

ВЕЗУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який добре везе. Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча (Словник Грінченка).

2. Якому щастить. — Хіба не везуча я людина? Не встиг висловити бажання, а воно вже справдилося (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 425).