ВЕСЕЛЕНЬКО. Присл. до веселенький. Лукина слухала й тільки веселенько осміхалась (Нечуй-Левицький, III, 1956, 339); Веселенько заблищали огоньки у розчинених вікнах (Панас Мирний, III, 1954, 148);
// у знач. присудк. сл., кому. Самій тобі веселенько, а вдвох із любим чоловіком іще веселіше буде (Марко Вовчок, I, 1955, 22).
ВЕСЕЛЕНЬКО
Тлумачення слова