ВЕРХОВІ́ТТЯ, я, сер. Верхня частина дерева, верхні гілки. Темно в лісі. Молода струнка яворина.. високо сягає рябеньким стовбуром, щоб зеленим верховіттям осміхнутись до блакитного неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); Летять хмарки в блакиті неозорій, шумлять листки зелених верховіть… (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 15);
// збірн. Над ними [мандрівниками] тихенько гуло верховіття сосен (Олесь Донченко, II, 1956, 29).
ВЕРХОВІТТЯ
Тлумачення слова