ВЕРХІ́ВКА, и, жін.
1. Верхня, найвища частина чого-небудь. Ведмеді забралися на саму верхівку дуба (Українські народні казки, 1951, 66); Щогли радіо двома гострими верхівками націлились у небо (Олесь Донченко, II, 1956, 83); При.. плечовому диханні невелика кількість дихального повітря заповнює переважно верхівки легень (Художнє читання.., 1955, 48).
2. перен., розм. Керівна, найбільш впливова частина суспільства, класу, організації і т. ін. Багатство сприяло посиленню політичної могутності верхівки новгородського суспільства (Історія СРСР, I, 1956, 65); — А як себе поводить Когут і вся заможня сільська верхівка? (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 162).