ВЕ́РЧИК, а, чол.
1. розм. Скручений жмут чого-небудь або що-небудь загорнене, згорнене; згорток. А Чіпка.. забереться в ожеред соломи та й давай з неї то верчики крутити, то хрести вив’язувати… (Панас Мирний, II, 1954, 53); Під очеретяними верчиками дорогоцінний скарб — сіль з далекого Криму (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 75); З паперового верчика він витяг дві печених картоплини (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 54).
2. діал. Плетений бублик.