ВЕ́ПРИК, а, чол., рідко. Зменш. до вепр. [Баба:] А вночі де не взявся веприк, та й порив у старших [братів] грядки (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 677); — А, то веприк лежить! — Василь наблизився до дикого кабанчика, що відкинув лапки й перевалився на боці (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 238).
ВЕПРИК
Тлумачення слова