ВЕЛИЧА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням величати. Вони на свято тут зійшлись, Шевченка славу привітали; В простім суворім величанні, В любові щирій і пошані (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 503); Серед такого величання йде сердешна Оксана, і куди йде, не зна (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 463).
2. Дія за значенням величатися 2. Ні, се, власне, не було хвалою, але се більше варто було, ніж звичайне величання матірок своїми дочками (Леся Українка, III, 1952, 668); І він розповідав угорцеві про це велике з пишанням та величанням (Олесь Гончар, I, 1954, 201).