ВЕЛІННЯ

ВЕЛІ́ННЯ, я, сер. Наказ, вимога, розпорядження. [Марфа Варфоломіївна:] Не все коїться по нашому хотінню, по щучому велінню (Марко Кропивницький, II, 1958, 266); Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: — Тепер іди… Іди… (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 78);  * Образно. — Не кожний обирає собі професію одразу. Ще поміркуєш, прислухаєшся до веління серця (Олесь Донченко, V, 1957, 240).