ВЕЛЕМУ́ДРИЙ, а, е, заст. Дуже розумний. [Кассандра:] Я бачила, як молодик вродливий з веселим серцем на чужину плив, не посланцем народу велемудрим, не збройним вояком і не купцем (Леся Українка, II, 1951, 252); [Голоси (з академії):] Нехай живе Василько велемудрий, Нехай пишається, як маків цвіт (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 523);
// ірон. Який претендує бути розумнішим, ніж є насправді. [Храпко:] Бач, він [син] тепер розумний став, учений та велемудрий, — зазнався! Батько що? (Панас Мирний, V, 1955, 139).
ВЕЛЕМУДРИЙ
Тлумачення слова