ВЕЛЕМО́ВНО. Присл. до велемовний 2. Навіть у житті він не говорив, а висловлювався велемовно, з трагічними модуляціями в голосі (Юрій Смолич, III, 1959, 167); Коли до Києва в’їздив, вітали славного Богдана ряди спудеїв-школярів, що велемовно та протягло читали вірші голосні (Микола Терещенко, Щедра земля, 1956, 8).
ВЕЛЕМОВНО
Тлумачення слова