ВЕЛЕЛЮ́ДНИЙ, а, е.
1. Який складається з великої кількості людей. На майдані в неділю скликали Велелюдний, нечуваний сход (Терень Масенко, Степ, 1938, 58); Найбільше прапорів було біля Народного комітету, де шумів велелюдний натовп (Семен Скляренко, Карпати, II, 1945, 408); * Образно. В велелюднім, чеснім нашім списку Щодня нові зростають імена! (Максим Рильський, I, 1956, 390).
2. Такий, в якому живе або працює велика кількість людей. Москву він бачить у цьому мареві. Велелюдну, пишну, величну (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 82); Розумака перестав відвідувати редакцію, очевидно побоюючись, що в такій велелюдній установі його, бургомістровому, життю може загрожувати небезпека (Олесь Донченко, III, 1956, 487);
// Такий, де велика кількість людей перебуває в даний момент. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних (Тарас Шевченко, I, 1951, 330); І бачив я у велелюдній залі, в Москві, на з’їзді вчених міжнароднім, Як, слухаючи ту козацьку душу, Схвильовані болгари не могли на місці всидіти (Максим Рильський, Зграя.., 1959, 45).