ВЕЛЕЛЮ́БНИЙ, а, е, книжн. Здатний глибоко любити кого-, що-небудь або багатьох. Він [Байрон] ненавидів їх [англійських аристократів] всіма силами своєї велелюбної душі (Літературна газета, 17.IV 1939, 1);
// ірон. Який прикривається почуттям любові для досягнення певної мети. Велелюбний душпастир.. щойно привернув їх з невірного православ’я в вірну католицьку релігію (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 112).
ВЕЛЕЛЮБНИЙ
Тлумачення слова