ВДИВОВИЖУ, присудк. сл. Дуже дивно, незвичайно, так, як ще не траплялося бачити, робити. Хіба йому вдивовижу, що комин чорний, як його трусять? (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 109); Очі його ніби говорили всім, що все те було не вдивовижу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 161); В перший раз, мені вдивовижу, була вся парламентська процедура! (Леся Українка, V, 1956, 157).
ВДИВОВИЖУ
Тлумачення слова