ВДИХАТИ, аю, аєш і рідко ВДИХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВДИХНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Дихаючи, вбирати, втягувати в легені (повітря, газ, пару і т. ін.). Коло сінешних дверей.. стояла Мотря і глибоко вдихала тихе вечірнє повітря (Панас Мирний, IV, 1955, 166); Вдихав [Вихор] на повні груди пахощі пізньої осені (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 252); Несучи в кімнату склянку, Олена вдихувала в себе, як озон, аромат кави (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 306); Батько скинув картуз і глибоко вдихнув повітря (Олесь Донченко, VI, 1957, 256); * Образно. Учитися! Вдихати шум віків! Рости і розумнішати! (Максим Рильський, I, 1956, 190).
2. перев. док., перен. Надавати кому-небудь чогось, вселяти якусь думку, викликати якесь почуття і т. ін. Весна вдихає Нам нові сили Тобі служити, Вітчизно мила (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 46); Піднести свій народ, піднести свою батьківщину на вищий ступінь — можна тільки тоді, коли вдихнеш у нього думку про організованість (Павло Тичина, III, 1957, 229); Маркс велику віру вдихнув у плем’я соціалістів (Михайло Стельмах, I, 1962, 492);
// Надавати чому-небудь чогось (звичайно нового, значного, важливого). Радянська доба вдихнула сучасний зміст у давні народні звичаї та обряди (Літературна Україна, 1.I 1965, 3).
♦ Вдихати (вдихнути) душу (життя) в що: а) робити схожим на живого. Григорій Тютюнник володів умінням скульптурно ліпити образи своїх героїв і вдихати в них життя (Радянська Україна, 5.III 1963, 3); б) надавати чогось основного, що робить повноцінним, здатним до використання, корисним. — Раніше я теж думав, що нема в світі нічого милішого, як копатися в машинах, у різній апаратурі, вдихати в неї живу душу (Олесь Гончар, IV, 1960, 82); Лише вагомість ідеї здатна одухотворити фантастику, вдихнути в неї життя (Радянське літературознавство, З, 1964, 124).