ВА́ЖНО, розм.
1. Присл. до важний 1, 3. А молодий.. йде важно і землі під собою не чує (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 393); Врешті вийшла [дама], підійшла, Сіла важно (Степан Олійник, Вибр., 1959, 252); Та й зажили вони важно, Стали багатіти (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 256).
2. у знач. присудк. сл. Має значення; істотно, важливо. — Я, чи не я, се, тату, не важно, — засюсюкав Антоша (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 399); [Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади, багато спільних звичок (Леся Українка, III, 1952, 719).