ВАЛЬКІ́РІЇ, ій, мн. (одн. валькірія, ї, жін.).
1. У старо-скандінавській міфології — войовничі вершниці, діви-богині, що носилися над полем бою, розподіляючи перемогу і смерть. * У порівняннях. Мов ті валькірії, круг неї Танцюють, граються дівчата (Тарас Шевченко, II, 1953, 74).
2. перен. Про дівчину з незалежною, непокірною вдачею. [Ніна:] І не соромно вам, — завоювали таку принадну дівчину, а ще скаржитесь? [Хламушка (зітхає):] Еге… завоювали. Завоюєш таку валькірію (Іван Кочерга, II, 1956, 42).