ВАГОТІТИ, ваготію, ваготієш і діал. вагочу, ваготи́ш, недок., заст.
1. Обтяжувати вагою. Він [олівець] тепер ваготів, мов камінь, у моїй торбі (Іван Франко, I, 1955, 245).
2. перен. Бути тягарем. Їх [людей] дотик холодний, мов крига, проймає його до костей, ваготить на нім (Іван Франко, I, 1955, 174).
3. ким, діал. Бути вагітною. Та й в «обителі» я змалечку. Матінка моя обрікалась — дітей довго бог не давав… Ось, як мною ваготіли, дак і оддали мене богу (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 372).